хочеться відділити свій світ од навколишнього бруду. від пихатих "успішних" людей. повсюдної набридливої реклами. засмічених вулиць.

але

що робити, коли ділити доведеться по живому?

Перша моя публікація не на Сумно?.

Зато про Домонтовича:)

Ось тут.

Тому залізу під подушку і тихенько спитаю вас:

Чому, коли закінчується якийсь етап, у ньому обов’язково хтось лишається? Це у всіх так?

Іноді ти розумієш, що перейшов на інший рівень саме завдяки тому, що не можеш і не хочеш зустрітись із кимось ще зовсім недавно дуже дорогим...

І хоча ті, хто "відпав" оце щойно, схоже на те, для себе викинули  мене у запасну шухлядку ще раніше - все одно прикро.

Почати цінувати своє життя:)

___________________________

* Знову пограємось? Пишіть ваші варіанти;)

От-от у мене буде трохи вільніше, і вже дуже хочеться щось читати-писати:) "Вічне", яке не потребує моїх рецензій, теж хочеться читати, але тут я уявляю, що.

А от що нового цікавого вийшло протягом останніх кількох місяців? Порадьте, будь ласка!  Художня література - проза, поезія, краще - не перекладна.

Добрі дяді-тьоті, які дають книжки на рецензію, - то чудово:) Але, в принципі, я й сама можу купити, знати б - що шукати.

Зараз у мене в голові два улюблених тексти знаходяться в такому симбіозі, що я боюсь, як би то не проявилось у якомусь неадекваті:) Бо вони настільки різні, що їх можна б назвати двома полюсами мене. Це "Польові дослідження" і "Лабіринт Єхо".

( Чим Меламорі подібна до Оксани З.?.. )

Мабуть, у своєму поєднанні ці два світи-тексти дають мені оту надію - "Вирватись!" Ось це, однозначно, в них спільне. Куди - не важливо. У вільний політ:) Так, щоб "веселе полум"я спалювало тебе зсередини, піною золотою стікати до власних ніг, смикати час свого життя за нитки і слухати, як він дзвенить, сміється в тобі, але не рветься ".

А для вас які тексти є актуальними зараз?

__________________________

Картинка - Миколи Кумановського, за версією Ніли Зборовської - прототипа героя "Польових досліджень". Отут - галерейка з його роботами.

kans_gav запитала отут*: "Яка пісня у вас асоціюється з коханням?" У мене - щораз інша:) От зараз слухала "Гайдамаків", і - стопудово! - "Мені здається" - те, що треба. Те, якою має бути любов:

Іноді мені здається, що невдовзі минеться, 
І я пробуджуся в іншому світі, 
Щасливий, заспокоєний, 
Вродливий, закоханий, 
Ясний усім, впевнений в собі. 

Але ж кліп!!! До чого тут Чорнобиль?! Поясніть мені, бо щось я геть нев"їжджаю...

_________________________________
* Можете піти, поділитись;).

Визначилась із ідеалом чоловіка О:)

«...настоящему мужчине не нужно ничего, кроме шляпы, губной гармошки да курительной трубки. И товарищей, конечно».

Тільки оце все - капелюх, губна гармошка і люлька - геть не обов"язково!:) Більше того, мені важко уявити привабливого чоловіка в капелюсі... І люлька... гм... не певна, що довго витримаю. Гармошка?.. Ну, можливо, але краще гітара:) Я люблю співати, а з губної гармошки - ніякого акомпаніменту, сама романтика.

Цитата була про Снусмумрика, який насправді втілює те, що, крім формальних ознак, для мене важливо. Можна нагородити купу більш чи менш точних визначень, але всі вони дуже пошлі порівнянно із образом цією істоти, що йде світ за очі, зі своєю власною музикою в башці, всіх люблячи і ні до кого не прив"язуючись.

А ще є хороший варіант (який, здається, і обрала автор вищезгаданої цитати:) ) - самій стати вповні Снусмумриком:) ...Із чого ж почати - з капелюха, люльки чи губної гармошки?:)

Ось ця моя юзерпика - ви знаєте, хто це? Ця жінка полонила мене, після перегляду "МарЛєні" я полізла читати про неї, дивитись її фільми... Я дуже добре, мені здається, розумію її. Кохання - єдиний двигун, яким я вмію користуватись. І все решта - мораль, пристойність, здоровий глузд - не може перед ним встояти. Лені Ріфеншталь використала його на повну й заплатила сповна. І при цьому - прожила довге насичене життя. Тобто підкоритись безнадійному коханню - це не значить плакати в подушку і страждати, це іноді - вивернутись навиворіт і вирости над собою*, пнутися вгору - не для того щоб заволодіти, а щоб наблизитись. Щоб у власних очах мати право стояти поруч. Навіть іноді заради самого цього теоретичного права.

Отут на Сумно? стаття про неї і тут галерея із її фотками і роботами.

_____________________
* Хоч це ніяк не зарадить стосункам. Як казав Король із "Попелюшки": "и никакие связи не помогут сделать ножку маленькой, а сердце - большим"... Ніхто не зможе змінити себе повністю. Може, Гітлеру треба були не геніальні фільми зовсім, а, наприклад, уміння дотепно жартувати:)

Останні дні я їздила в метро із такою от книжкою, із такою закладкою, вірші читала:) Хіба що не плакала над ними...

Я прожила із цією книжкою два місяці. Це, мабуть, малувато для віршів. Тепер от караюсь, що багато чого лишилось поза рецензією (Любка у себе в ЖЖ написав це слово великими літерами - тепер критики критиків мене з"їдять живцем:) як я насмілилась!) Зокрема - Ленін і Шевченко, смертельні хвороби, мовні особливості.
Те що в неї влізло - тут, на Сумно?Комі.

Наразі моя задача - кульваны и серый знайти грамотне означення "живого текста", із якого б"є енергія, життєва сила. Може, хтось пхне у вірному напрямку?

Традиційно прозу Оксани Луцишиної відносять до так званого «жіночого письма» й аналізують із позицій ґендерної критики. Спробуємо довести, що це начасту – тільки зовнішній, очевидний шар не так смислів, як сюжетотворчих деталей. А оскільки, за Барбарою Джонсон, «деконструкція ( то страх що таке ), спробуємо знайти шпарку у тілі новели, яка б допомогла нам розколоти її для того, аби продемонструвати неоднозначність напозір простого й прямолінійного тексту – такого, як «Дитя омріяне».

За сюжетом дівчина на шостому місяці вагітності болісно переживає свій стан, не відчуває того, що «належить» і всіляко опирається спробам сакралізувати його.
( При чому тут взагалі стать? Мальчик, девочка - какая в попу разница? )

Нащо я оце тут виставила? По-перше - посміятись. Може, комусь теж це видастся дотепним. Для мене це був дослід зі находження у тексті того, чого там і близько нема. Правда, пан Р. сказав, що недоліком цієї "деконструкції" є те, що по-ідеї - вона мала б зачепити, уїсти автора. А із цим авторка б погодилась - а мала би - образитись:).
А по-друге - це вже журналістська сверблячка. Коли щось написано - не оприлюднити текст дуже важко, майже неможливо:)

Ще одна користь - побачивши цю писанину тут, я зрозуміла, що так писати рецензії точно не варто. Простіше, легше - мало в поточній ліературі у нас ще творів, які б вимагали розкриття сенсів. Достатньо відгуком зацікавити людину - і вона сама легко добуде з тексту всі смисли.

Над костром пролетает снежинка,
как огромный седой вертолет.
На виске расчирикалась жилка.
Все проходит и это пройдет
....
Пусть мелодия мчится как птица,
пусть расскажет ее перебор,
что кладу я на вашу столицу
вот такой вот таежный прибор.
На вокзалы кладу и аллеи,
на Мослифт, Москонцерт и Мосгаз
...
На убогие ваши сужденья,
на бесстыжий столичный бардак...




Дочекатись найменшого тепла - на вел - і світ за очі:)

"А Тарас Прохасько відповів, що алкоголю не вживає і нічого про це не знає".

Тут опитування про алкоголь, і багато-багато письменників кажуть, що спиртне - неуникна частина нашого життя.
Дивно, чому обов"язковими не називають грубість, хамство - адже це теж практикують майже всі, в різних дозах. Але адекватні люди намагаються уникати цього. І багатьом удається. А не пити - це ж простіше. Всього-то треба правду собі сказати про те, що відбувається. Або навіть ще простіше: задуматись про це. І вам не захочеться того стану.

Зовсім скоро, 17 березня, у вівторок.
Ось, якщо хто в танку і його досі ніхто не заспамив цією чудесною новиною, афішка


А якщо ви боїтесь заблукати або не виїхати після концерту - ось вам карта. Позначка "18 тролейбус" говорить про те, що ви зможете сісти на цей найправильніший маршрут (який іде від Майдану до площі Шевченка повз метро Лук"янівська) і глибокої ночі. Там хмара всяких маршруток ходить, особливо від Лук"янівки, але цей тролейбус - гарантія того, що ви його дочекаєтесь.


Звісно, я не волшебник, я только учусь, тож якщо що - блукатимемо разом;) Початок о 21.00, тож після роботи буде достатньо часу, щоб знайтись.

Хоча, як на мене, нема простіше: сідаєте на Майдані або Лук"янівці на 18-ий (або на якусь із маршруток, що йдуть у тому напрямку), доїжджаєте до Пташиного ринку, по вулиці Сирецькій доходите до перетину із Скляренка - і вуаля!

Там побачимось;).

- дослухатись до його хропіння з утіхою: значить - спить, значить - йому добре.

Додавайте від себе;)**

_______________
* Стара моя улюблена забавка О:)
** Не про хропіння, а про любов:)

Так назвали редактори "Сумно?" мою рецу про "Ми" Винокурової-Садиченко. Ось цю.

Якщо сказати простими словами (с), то ця книжка - гарний приклад легкого чтива - прочитав, упіймав настрій, забув. Краще, ніж буває, єдиний мінус - такі тексти досить адресні. Щоб отримати задоволення, треба бути на тій самі хвилі.

Нарешті я собі це вклала все гарненько:) Не до цієї "дати", але зараз мені так хочеться щось написати й "інформпривід" є О:)

Свята, на моє переконання, потрібні, коли хочеться щось посвяткувати, то треба ж за щось зачепитись. Залежно від рівня самодостатності й вибирається "унормованість" привода.

Хтось для цього чекає офіційних свят, і найгірше й найтупіше в такому варіанті - це муки "як же я проведу цей день?" Відчуття втраченої радості гнітить наперед, коли відбувається не так як бажалось - теж гризе розчарування, ну і ще чудовий етап - постсвяткові вихваляння хто більше випив краще відсвяткував. Бє:(

Більш здоровий варіант - коли хочеться свята - шукається найближчий підходящий привід, яким може бути офіційне свято, дата, яку відзначати не обов"язково, але теоретично - можна, або придумується щось на рівному місці. Привід відіграє формотворчу роль: дає ідею для формату івента. Тоді, коли відповідного настрою нема, жодне свято не є обов"язковим для чогось-якогось. Це як із дефіцитом: ви ж не будете переживати що от - зайшли в магазин, і там є згущонка, а ви її не купили, бо вам не хотілось? Ви її підете й купите тоді, коли буде треба. І геть інакше, якщо ви втрачаєте можливість це зробити, і треба чекати наступної. То саме з подарунками: якщо побачити, що умовності не мають жодного сенсу, легко навчитись дарувати кому завгодно й коли завгодно - тоді, коли вам цього хочеться - чи то порадувати людину, чи ви знайшли щось таке, що от саме комусь буде дуже в тему:)

Самодостатній людині, по ідеї, жодних приводів не треба, щоб радіти. Але це вже Ошо, це - зовсім інша історія:)

Тож, оскільки мені радості не бракує, я цілком спокійно ставлюсь до дат. Є - нема - та пофіг мені, чесне слово. І не дратує привітання - бо це геть неважливо, хіба мало відмінностей між людьми, і реагувати на них негативно - річ глупа і шкідлива:)

Радості вам:)*

Сьогодні перший раз виїхала на велі в місті. Досі каталась в селі, навколишніми лісами і трасами - це не страшно. А в місті я боялась дуже.

Проїхала легендарною вулицею Газопровідною, благополучно втікла від тамтешніх собак (це перші, з якими не вдалось домовитись!), найстрашнішими машинами виявились вантажівки, які когось намагались обігнати крайнім правим:). Перехрестя і кола виявились цілком подоланими. Найактуальніша проблема - що робити із місцями, де правий ряд - для поворота, а мені треба прямо:( Виїжджати на дорогу - страшно...

Перед тим, як виїжджати, пошукала правила:) Знайшла отут, дуже корисною виявилась порада "іноді доречно "прикинутись" пішоходом - злізти з вела й перевести його в руках":), іноді для білявки це значно простіше, ніж намагатись зрозуміти знаки на складних розв"язках О:)

Їздити дуже класно! Одразу відчуваєш, що така весна-весна:)

Найзручніший спосіб зберігання матеріалів у неті для мене - відіслати собі його на зовнішню скриньку. І от, закінчивши якийсь шмат і відсилаючи його собі, щоб продовжити на роботі, мені завжди в кінці хочеться підписатись ДМ, тобто - Дорогий Муфтик:)

А ви знаєте, хто такі Муфтик, Півчеревичок, Мохобородько? Невже?!

У мене серед улюблених дитячих книжок є кілька "таємних" - їх чомусь дуже мало хто читав. Але точно не через те, що вони не цікаві. Бо при тому знаходиться кілька фанатів, для яких вони були, як і для мене, дуже-дуже дорогими. Найбільше наразі я назбирала читачів "Девочки и птицелета", ще однієї "тільки моєї" книжки. А от щодо казки Фьодорова "Обыкновенные волшебные часы" я досі впевнена, що крім мене її ніхто не читав :( А там є чудовий образ "щурячого вовка" - щур-канібал, такий милий. Дуже вдала метафора для критика:).

А які у вас улюблені дитячі книжки, з нерозкручених? Може, серед них є такі, що й зараз ще не пізно прочитати?:)

“Ми” Тетяни Винокурової-Садиченко – прозорий і радісний твір про дружбу, любов і ще деякі паранормальні явища.
( ...і далі про любов на тлі літаючих табуреток:) )

__________________________________________

* Це для назви на підходить, я в курсі. То написати легко, а заг придумати... Буду вдячна за допомогу О:)

А ще мені здається, що воно наче трохи "ні про що". От ви, хто текст не читали - воно не виглядає, як уривки музики, що у мене в башці крутиться:)?

UPD: Здається, я забула додати ключове слово "Сумно?" , щоб отримати бодай якусь відповідь на свої питання:) Так а де ж іще?.. Звичайно, це буде на  "Сумно?", як тільки я отримаю поради щодо вдосконалення тексту. Бо від тамтешніх редакторів якоїсь реакції, здається, не передбачено:(.